BİR YILIN ARDINDAN

 BIR YILIN ARDINDAN

Nesrin Kişmar

11.03.2023

Nastja ve Vasyl Ukrayna kökenli genç bir çift. Kaderleri Rusya’nın Ukrayna’yı işgal etmesiyle alt üst olmuş. Oysa bir yıl önce günlük hayatları da gelecek ile ilgili hayalleri de çok farklıydı. Drama oyuncusu olan Vasyl üç sezondur devam etmekte olan bir polisiye dizisinde başrolde oynuyordu. Güney Ukrayna’nın Kherson şehrinde güzel bir evi vardı. Hayatının aşkı ile Kievli genç kadının işlettiği küçük kafede tanışmışlardı. Kherson’a yerleştiklerinde Nastja köpek yetiştiriciliğine başlamıştı. Hayvan sevgisi veteriner olan babasından geliyordu.

Savaş başladığında bir süre ne yapacaklarını bilemediler. Nastja annesini, anneannesini ve her üç köpeğini de yanına alarak Berlin’in yolunu tuttu. Yabancılar Dairesi onları Brandenburg’a yerleştirmişti. Kısa sürede azami çaba gösterip Almancayı söktükten sonra iş aramaya koyuldu ve çok geçmeden bir kafede yarı zamanlı bir iş buldu. Yavaş yavaş yeni hayatına alışıyordu, ufak tefek uyum sorunları olsa da azimliydi genç kadın. Bir tek Vasyl'in eksikliği ona ağır geliyordu. Telefonla görüşmek, görüntülü aramak yanında olup sıcaklığını hissetmekle eşdeğer değildi. Vasyl de tüm Ukraynalı yetişkin erkekler gibi ülkede kalmıştı. Orduya çağrıldığı an ülkesini savunmak için hazır durumda olmalıydı. Bir süre sonra sağlık sorunları yüzünden yurtdışına çıkması izin verildiğinde yaşlı annesini de alarak sevdiği kadının yanına gitmek üzere Brandenburg’un yolunu tuttu. Ablası"Yaşlı annemize bu güvensiz savaş ortamında bakmamız mümkün değil“ demişti. Bu şekilde iki genç, üç anne ve üç köpek ile Brandenburg’un sakin bir köyünde bir apartman dairesinde yaşamaya başladılar.

Aradan bir yıl geçmişti. Nastja tekrardan aracı ile ülke sınırından girip yirmidört saatini orda geçirmeliydi. Döndüğünde çalıştığı kafede buluştuk.

Vasyl "İki türlü şok olduk" diye başladı söze. "Her şey inanılmaz pahalıydı. Market rafları savaşın ilk başladığı zamanın aksine dolu, her şey var ama örneğin o zaman soğanın kilosu 1 Euro iken şimdi 4,50 Euro. İnsanlar nasıl geçiniyor ve hayatlarını nasıl devam ettirebiliyorlar, aklım almıyor. Artık umutlarını kaybetme noktasına gelmişler." diye anlatırken Nastja, "Herkes fakirleşti" diyerek söze katılıyor. "Kimsede para yok. Belki sadece bir avuç toprağı olan kendi bahçesinde ektiği domatesini, patatesini yiyebilen bir nebze şanslıdır. "

İkinci şoku ise erkek kardeşinin askere çağrıldığını öğrenince yaşamış Vasyl, kardeşi artık sıcak savaş cephesinde Ruslara karşı vatanını savunuyor. Onun için endişeleniyor. Bir daha sağ olarak görebilecek mi onu?

Vasyl son film projesinde beraber rol aldığı on arkadaşından ikisinin öldüğünü öğrenmiş Kiev’de. Şu ana değin Kiev’in de bulunduğu Batı Ukrayna diğer bölgelere göre daha hallice olmasına rağmen son iki gündür bombalı saldırılar yaşanmaya başlamış. Anastacia’nın babasını ziyaret ettiklerinde de bir bombalı saldırının yaklaştığını haber veren alarm sirenleri çalmaya başlamış. İnsanlar artık bu durumu o kadar kanıksamışlar ki kalkıp bodrum katlara inen olmamış. Öylece evlerinde durup tehlikenin geçtiğini işaret eden ikinci alarm sireninin çalmasını beklemişler. Sirenler duyulduğunda trafik durur, araçlar ve metro çalışmaz, tüm dükkanlar kepenklerini indirmek zorunda imiş. Okula giden çocukların ve üniversite öğrencilerinin güvenli bodrum katlarında saklanmaları şart koşuluyormuş. Nastja "Kiev bombalanıyor, evler yıkılıyor, araçlar patlıyor, insanlar ölüyor." derken ela gözlerinden yaşadığı panik anlamak mümkün değil.

Kiev’in en iyi hayvan kliniklerinden birinde çalışıyormuş Nastja’nın babası, "Üç ayda bir yeni bir klinik kuruluyor" dedi. Nasıl finanse edildiğini sordum. Yurtdışından yardım derneklerinden para akışı oluyormuş. İnsanlar ev hayvanlarını az bir ücret karşılığı muayene ettirebiliyorlarmış, savaştan zarar gören ev hayvanlarının tedavileri ise tamamen ücretsizmiş.

Nastja’nın eskiden tanıdığı, görüştüğü bir çok kişi yurtdışına çıkmış, sadece Almanya’ya değil, İtalya, Fransa, Kanada gibi ülkelere en çok da Polonya’ya gidenler oluyormuş. "Bir daha ne zaman bir araya geliriz bilemiyorum." dedi hüzünle.

Vasyl Telegram’daki hesabından yol kenarında bir arabanın patlayış anını gösterdi. "Bugün Kherson’da patladı bu araç, dört kişi öldü", dedi. Fotoğrafları kaydırıp bombalanan başka bir evin yıkılış anını gösterdi. "Bu da bugün oldu, iki kişi öldü" dedi ve "İşte bu da benim evim" diyerek harabeye dönmüş başka bir yıkıntının resmini gösterdi.

Kherson Karadeniz’e kıyısı olan Türklerin de yoğun olarak yaşadığı bir şehir. Bir zamanlar nüfusu dörtyüzbinin üzerinde iken şu an sadece ellibin kişi kalmış şehirde. Türklerin büyük bir kısmı savaş çıkınca memleketlerine dönerken kimisi de Kırım’a gitmeyi tercih etmiş.

"Bir gün geri dönüp evini yeniden inşa edebileceğini hayal edebiliyor musun?“ diye sordum Vasyl'e, gülümsedi ve „Hayır, inanmıyorum“ dedi nemlenen gözlerini kaçırarak.

Анастасія та Василь – молоде подружжя українського походження. Їхня доля перевернулася, коли Росія вторглася в Україну. Проте рік тому їхнє повсякденне життя та їхні мрії про майбутнє були зовсім іншими. Драматичний актор Василь грав головну роль в детективному серіалі, який тривав три сезони. Він мав гарний будинок у Херсоні, на півдні України. Кохання всього свого життя він зустрів у маленькому кафе, яким керувала молода киянка. Коли вони оселилися в Херсоні, Анастасія зайнялася собаківництвом. Любов до тварин передалася йому від батька, який був ветеринаром.

Коли почалася війна, деякий час не знали, що робити. Анастейша взяла з собою до Берліна маму, бабусю та всіх трьох собак. Імміграційна служба розмістила їх у Брандебурзі. Після нетривалих спроб вивчити німецьку мову він почав шукати роботу і незабаром знайшов підробіток у кафе. Вона потроху звикала до нового життя, і хоча у неї були невеликі проблеми з адаптацією, молода жінка була рішучою. Відсутність одного Василя тяжко тяжіла над ним. Розмовляти по телефону та відеодзвінкам було не те саме, що бути поруч і відчувати тепло. Василь, як і всі дорослі українці, залишився в країні. У той момент, коли його призвали в армію, він мав бути готовий захищати свою країну. Через деякий час, коли йому дозволили виїхати за кордон через проблеми зі здоров'ям, він взяв свою літню матір і поїхав у Бранденбург до коханої жінки. Її старша сестра сказала, що ми не можемо піклуватися про нашу стару матір у цьому небезпечному воєнному середовищі. Таким чином вони почали жити в квартирі в тихому селі Бранденбург з двома молодими людьми, трьома мамами і чотирма собаками.

Минув рік. Анастейші довелося знову в'їхати в країну на своєму автомобілі та провести там двадцять чотири години. Ми зустрілися в кафе, де він працював, коли він повернувся.

«Ми були шоковані двома способами, — почав Василь. «Все було неймовірно дорого. На відміну від того, як почалася війна, полиці супермаркетів повні, все є, але, наприклад, тоді цибуля була 1 євро за кілограм, а зараз 4,50 євро. Не розумію, як люди ладнати і як вони можуть продовжувати своє життя. Люди зараз на межі втрати надії. Вони прийшли». каже.

«Всі стали біднішими, — каже Анастасія. «Ні в кого немає грошей».

Василь, який пережив другий шок, коли дізнався, що його брата призвали до війська, тепер захищає батьківщину від росіян на гарячому фронті війни. Вона хвилюється за нього. Чи побачить він свого брата знову живим?

У Києві Василь дізнався, що у нього є двоє з десяти друзів, з якими він знімався в своєму останньому кінопроекті. Хоча Західна Україна, включно з Києвом, досі була кращою, ніж інші регіони, останні два дні почали відбуватися вибухи. Коли вони відвідали батька Анастейші, також ввімкнули сирени тривоги, які попереджали про те, що наближається вибух. Люди настільки звикли до цієї ситуації, що ніхто не вставав і не спускався на підвальні поверхи. Вони просто стояли вдома, чекаючи, коли ввімкнеться друга сигнальна сирена, що сигналізує про те, що небезпека минула. Коли лунають сирени, зупиняється рух, не працює транспорт і метро, усі магазини змушені були опустити жалюзі. Школярів і студентів вимагали ховатися в надійних підвалах. Anastacia «Київ бомблять, руйнують будинки, вибухають машини, гинуть люди». Тоді паніка, яку вона пережила, відчулася в її горіхових очах.

«Кожні три місяці створюється нова клініка, — розповідає батько Анастасії, який раніше працював в одній з найкращих клінік для тварин у Києві. «Як це фінансується?» — запитав я. Був потік грошей від благодійних організацій за кордоном. За невелику плату люди могли обстежити своїх домашніх тварин, а лікування постраждалих від війни було абсолютно безкоштовним.

Багато колишніх знайомих і контактів Анастасії виїхали за кордон, не лише до Німеччини, а й до таких країн, як Італія, Франція та Канада, переважно до Польщі. «Я не знаю, коли ми знову зустрінемося». — сказав він сумно.

Василь показав момент вибуху автомобіля на узбіччі з телеграми. "Сьогодні в Херсоні вибухнув цей автомобіль, четверо людей загинули", - сказав він. Він перегорнув фотографії та показав знесення ще одного розбомбленого будинку. «Це сталося сьогодні», — сказав він і сказав: «Це мій дім», вказуючи на зображення зруйнованих руїн.

Херсон – місто на узбережжі Чорного моря, де інтенсивно проживають турки. Колись населення було понад чотириста тисяч, зараз у місті залишилося лише п'ятдесят тисяч. Якщо більшість турків після війни повернулися на батьківщину, деякі з них воліли поїхати до Криму.

«Ви можете собі уявити, як одного разу повернетесь і відбудуєте свій дім?» Я спитав Василя, він усміхнувся і сказав: «Ні, не вірю», — відводячи вологі очі.